19
липня 2024
Убивство Ірини Фаріон -
яскравий приклад того, що владі глибоко начхати на мовне питання в Україні, бо
влада за усі роки Незалежності жодного разу не була проукраїнською і такою нею
не й сьогодні. У кожного своє сприйняття Ірини Дмитрівни - від захоплення до
лютої ненависті. Але, якщо в Україні убивають людину, яка відстоювала в ній
українську мову (так, вона була радикальною у своїх судженнях) - це тривожний
сигнал для суспільства, частина якого й надалі сповідує мантру "какая
разніца". Ми усі приречені допоки батьки розмовляють зі своїми дітьми
російською, допоки діти дивляться мультфільми і фільми у перекладі московською
мовою, допоки вчителі на перервах (і не тільки, окремі продовжують й викладати)
спілкуються між собою і з дітьми кацапською говіркою, допоки на усякі марафони
будуть запрошувати «хороших руськіх» чи влаштовувати їх шабаші (як то було у
Львові), допоки поліція не буде накладати штрафи на тих, хто надалі белькоче
мовою агресора на своєму робочому місці і уперто не виконує законів, живучи за
принципом «мені ніякий закон – не указ», допоки … І не треба одягати, шановне
панство (знаю, що частині ріднішим є слово «товаріщ») , вишиванок, у схемах
яких закодована історія нашого народу, бо це не святковий наряд, це стрій, які
носили справжні патріоти з вірою в майбутнє України і віддавали за неї своє
життя, проливаючи багряну кров на родючу чорну землю. І не треба бити себе у
груди, показне доводячи оточуючим, що ти справжній українець, але так сталося,
що не говориш мовою держави, в якій живеш. І не треба зітхати «Що я можу
вдіяти, це ж його вибір», коли хтось принципово галаганить над вухом болотяним язиком. За мову треба
боротися, її треба відстоювати, іноді жорстко і безкомпромісно. У голові
кожного українця має прокинутись національна свідомість і визнання своєї
ідентичності, а не те споживацьке «мені так добре» та невідомо ким вигадане
«аби не гірше». Куди вже гірше, дорогі українці! Куди вже гірше!
Убивство Фаріон – це виклик для
суспільства: або ми насправді єднаємося у боротьби з путінською наволоччю
(особливо на мовному фронті), або уся наша боротьба (до певного часу, поки не
прийдуть кацапи) буде майоріти жовто-блакитними прапорами над могилами тих, хто
віддав за Україну найцінніше – своє життя.
Вічна пам'ять
Ірині Дмитрівні! Жертовність тих, хто гине за святу
справу, ніколи не буває марною.
